Миколаївщина вітає з 90 – річчям свого земляка, першого Олімпійського чемпіона, дворазового чемпіона світу з греко-римської боротьби Івана Гавриловича Богдана!
Справжнім богатирем – високим, з могутніми плечами – був Іван Богдан ще в рідному селі Дми́тро-Бі́лівка Казанківського району Миколаївської області. Проте до служби в армії він ніколи не цікавився спортом. І тільки у військовому підрозділі, де бракувало борця важкої ваги, командир наказав йому трохи потренуватися й виступити на змаганнях.
Велика природна сила дозволили йому «підім’яти» всіх суперників, дійти до фіналу. Але тут довелося зустрітися з досвідченим майстром, котрий і поклав новачка на лопатки протягом хвилини. Ще й кинув зневажливо: «Теж знайшли борця – лантух з картоплею, не більше!» Це було так дошкульно, що Іван дав собі слово щонайменше через рік перемогти зарозумілого майстра. І добився свого…
До олімпійського Рима миколаївець Богдан приїхав одним із найімовірніших кандидатів на першість в класичній боротьбі у важкій вазі. В його активі були дві перемоги на чемпіонатах СРСР, перед двома роками український богатир став чемпіоном світу. Але чекали на нього й дужі суперники, кожен з яких націлювався на золоту медаль.
Першим стояв на шляху турецький атлет Азіз Таррі. Богдан раніше не зустрічався з ним, вирішив боротися «у відкриту» – і незабаром притиснув турка до килима.
Другий був небезпечніший – чемпіон світу 1957 року Вільфрід Дітріх з ФРН. Борець виняткової фізичної сили, коваль за професією, він майже не знав слова «поразка». Обидва діяли вельми обережно і закінчили поєдинок внічию. І обидва дістали по два штрафні очка, а то прикрість неабияка: після шести автоматично вибуваєш з турніру.
У наступній зустрічі спортивна фортуна звела Івана Богдана з шведом Рагнаром Свенсоном. Чотири рази до цього мірялися вмінням Богда і Свенсон – і щоразу судді визнавали нічию. Складалось враження, що так і буде знову: на початку суперники провели по одному прийому, а далі почалася «розмірена штовханина». Та коли до кінця зустрічі, залишалося менш як три хвилини, український борець несподівано перейшов у атаку і здобув другу чисту перемогу.
Вона й вивела нашого земляка до фіналу з найменшим вантажем штрафних. А це означало, що навіть нічия гарантує йому золото.
Суперником миколаївця у фіналі став відомий спортсмен з Чехословаччини Карел Кубат – майже однаково з ним зросту, але ширший у плечах і набагато важчий. Уникаючи невиправданого ризику, Богдан зробив спокійну нічию і першим з-поміж борців – учасників XVII Олімпійських ігор в 1960 році виграв золоту медаль.
Після цього він виступав на килимі ще декілька років, третій раз здобув звання чемпіона СРСР, вдруге переміг на чемпіонаті світу.
В свої 90 років Іван Гаврилович постійно три рази на тиждень відвідує дитячо-юнацьку школу «Атлант» (армійська спеціалізована дитячо-юнацька школа олімпійського резерву), в якої донедавна працюв директором.
Побажаємо Вам Іван Гаврилович міцного здоров’я і спортивного довголіття!
Attachment
Leave a Comment